У 2026 році паливний ринок України опинився в ситуації, коли податкова політика перестає бути лише інструментом наповнення бюджету і фактично визначає, чи залишиться цей бюджет наповнюваним у принципі. На рівні держави поточна модель виглядає як спроба забезпечити фіскальну стабільність. На рівні бізнесу – усе частіше як ілюзія контролю, яка не враховує реальну економіку процесів.

Як представник галузі, я щодня бачу, як рішення, що здаються логічними з точки зору адміністрування, на рівні конкретної автозаправної станції перетворюються на питання виживання. Паливний сектор справді є одним із найбільш прозорих і контрольованих. Саме тому було запроваджено механізм щомісячних авансових внесків із податку на прибуток для роздрібних операторів пального – як спосіб забезпечити гарантований грошовий потік до бюджету.

Але економіка працює трохи складніше, ніж формальні конструкції. Проблема виникає в той момент, коли податок перестає бути функцією діяльності і починає існувати незалежно від неї. Сьогодні одна автозаправна станція забезпечує бюджету щонайменше 720 тис. грн на рік лише у вигляді авансових внесків. Додатково – близько 690 тис. грн на рік у вигляді податків із заробітної плати. Разом – понад 1,4 млн грн базового фіскального ефекту з однієї точки, без урахування ПДВ та акцизу. Але ці цифри мають і зворотний бік. Коли така станція припиняє роботу, держава втрачає цей ресурс повністю. І якщо таких станцій 100 — це мінус щонайменше 141 млн грн на рік. Якщо 200 – понад 282 млн грн. І це лише прямі втрати, без урахування ПДВ, логістики, зайнятості та інших непрямих ефектів. Це той випадок, коли спроба максимізувати надходження «тут і зараз» починає підривати їх у середньостроковій перспективі.

Водночас у цій дискусії часто недооцінюється ключовий елемент – податок на додану вартість як основне джерело фіскального ефекту від паливного ринку.

На відміну від, до прикладу, авансових внесків, ПДВ напряму залежить від обсягів реалізації. Кожен літр пального, який продається, генерує податкові надходження. Відповідно, будь-яке скорочення ринку – через закриття АЗС або падіння споживання – автоматично означає зниження надходжень ПДВ. За оцінками ринку, загальний обсяг споживання бензину та дизельного пального в Україні становить близько 9 млрд літрів на рік. При поточній структурі ціни ПДВ формує близько 10–15 грн у кожному літрі. Це означає, що паливний ринок генерує десятки мільярдів гривень ПДВ щороку.

І саме тут проявляється ключова проблема: фіксований податковий тиск може призводити до втрати тих обсягів реалізації, які формують основні податкові надходження. Закриття навіть відносно невеликої кількості АЗС означає не лише втрату авансових внесків, а й втрату обсягів продажу, які генерують ПДВ. А отже – і значно більший фіскальний ефект, ніж видно в базових розрахунках.

Особливо гостро це відчувають малі та середні оператори. Для великих мереж фіксований платіж – це елемент фінансової моделі. Для невеликих АЗС, особливо в прифронтових або малонаселених регіонах, – це вилучення ліквідності, яке не враховує ні реальний попит, ні безпекову ситуацію, ні фінансовий результат. У певний момент це перестає бути питанням прибутковості. Це стає питанням – працювати чи закриватися. І тут важливо подивитися ширше – не лише на український контекст, а й на досвід Європейського Союзу. Європейські країни у 2025–2026 роках зіткнулися з аналогічним ціновим шоком на паливному ринку. Але їх підхід принципово інший. Вони не намагаються утримати доходи бюджету будь-якою ціною, а працюють із балансом.

Наприклад, у Польщі уряд пішов на тимчасове зниження ПДВ та акцизу на пальне, що дозволило знизити ціну приблизно на € 0,25–0,30 за літр. Водночас бюджетні втрати оцінювалися на рівні €350–370 млн на місяць. Це свідоме рішення – перерозподіл ресурсу від бюджету на користь економіки. Фактично, у таких випадках ПДВ використовується як інструмент швидкого впливу на економічну активність: частина ресурсу залишається у споживачів і бізнесу, підтримуючи попит, і частково повертається до бюджету через інші податки. В Італії застосовували комбінований підхід: зниження акцизу, податкові кредити для бізнесу та посилений контроль за ринком. У Франції – таргетовані інструменти підтримки, включаючи відстрочки податкових платежів і кредитні програми для бізнесу.

Що об’єднує ці підходи? Розуміння того, що податкова політика має підтримувати економічну активність, а не підміняти її.

В Україні ж ми поки що маємо ситуацію, коли фіксований податковий платіж не враховує економічну реальність і в результаті починає працювати проти самої ідеї стабільних надходжень. Якщо перевести це в більш прикладну площину, втрати бюджету у 280 млн грн – це не просто цифра. Це приблизно 4 000–4 700 місячних виплат військовослужбовцям або понад 14 000 місячних зарплат у сфері освіти. І саме тому питання податкового навантаження на паливний ринок — це не галузеве питання, а питання економічної безпеки.

В Асоціації ми виходимо з простої логіки: завдання держави – не максимально вилучити ресурс сьогодні, а забезпечити, щоб цей ресурс генерувався завтра. Саме тому ми пропонуємо не зниження податків як таких, а більш збалансовану модель:

• диференціацію авансових внесків залежно від обсягів реалізації та регіону;
• прив’язку обов’язку зі сплати до фактичного початку діяльності;
• запровадження механізму «податкової паузи» для непрацюючих АЗС;
• більш гнучкий і пропорційний підхід до санкцій;
• розгляд можливості застосування тимчасових інструментів у сфері ПДВ на пальне як елементу економічної стабілізації з урахуванням практик ЄС;
• проведення моделювання сценаріїв коригування ПДВ з оцінкою їх впливу на ціни, споживання та бюджетні надходження.

Йдеться не про постійне зниження ставки, а про використання ПДВ як гнучкого антикризового інструменту. Міжнародний досвід показує, що такі рішення дозволяють швидко підтримати економічну активність і водночас зберегти податкову базу у середньостроковій перспективі.

За нашими розрахунками, навіть часткова адаптація цієї моделі дозволяє залишити в секторі сотні мільйонів гривень ліквідності, водночас зберігаючи платників і стабільність податкових надходжень. І, що не менш важливо, – зберегти обсяги реалізації, які формують ключові надходження ПДВ до бюджету. І це, по суті, ключовий вибір, який стоїть сьогодні перед державою. Або ми рухаємося за логікою короткого горизонту – і поступово втрачаємо частину ринку разом із платниками, або формуємо систему, яка дозволяє бізнесу працювати – і, відповідно, платити податки стабільно.

Як заступниця голови Асоціації «Паливно-енергетичного бізнесу», я переконана: саме другий підхід є єдино можливим в умовах 2026 року. Ми вже направили комплексну аналітику з відповідними пропозиціями до державних стейкхолдерів і профільних органів влади.

Тетяна Думенкова 
Заступниця голови Асоціації «Паливно-енергетичного бізнесу»