Антимонопольний комітет України оприлюднив проєкт нової Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку. Документ покликаний оновити підходи до аналізу конкуренції та наблизити українське конкурентне законодавство до європейських стандартів. Водночас для паливно-енергетичного сектору, який уже четвертий рік працює в умовах повномасштабної війни, окремі положення проєкту потребують додаткового доопрацювання з урахуванням специфіки функціонування ринку та реальних викликів, з якими стикається бізнес.

Останні кілька років стали безпрецедентним випробуванням для українського паливного ринку. Руйнування нафтобаз, обстріли автозаправних станцій, зміна логістичних маршрутів, перебудова системи імпорту нафтопродуктів, дефіцит персоналу та постійні безпекові ризики докорінно змінили умови ведення бізнесу. У багатьох випадках структура ринку сьогодні формується не стільки економічними чинниками, скільки наслідками війни.

Про масштаби цих змін свідчать і офіційні дані. За інформацією, проаналізованою Асоціацією «Паливно-енергетичного бізнесу» на основі даних Державної податкової служби України, кількість діючих ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним скоротилася з 6 574 на початок 2025 року до близько 5 084 станом на вересень 2025 року. Лише протягом 2024 року було анульовано понад 2 000 ліцензій, а у 2025 році – ще понад 900. За оцінками ринку, загальна кількість автозаправних станцій в Україні скоротилася приблизно з 7 700 до близько 6 000 об’єктів.

У таких умовах будь-які нові підходи до оцінки конкуренції повинні враховувати не лише формальні економічні показники, а й об’єктивні наслідки війни.

«Сьогодні головним викликом для багатьох операторів є не конкуренція як така, а фізичне виживання бізнесу. Частина станцій втрачена через бойові дії, частина працює під постійною загрозою обстрілів, а значна кількість підприємств змушена інвестувати у безпеку, резервне живлення та нові логістичні маршрути. Саме тому оцінка ринкової влади повинна враховувати не лише формальні показники частки ринку, а й реальні умови функціонування бізнесу», — зазначає Тетяна Думенкова, заступниця Голови Асоціації «Паливно-енергетичного бізнесу».

Одним із найбільш дискусійних положень проєкту Методики є підхід до визначення домінуючого становища суб’єкта господарювання. Документ передбачає, що компанія з часткою понад 35% може вважатися такою, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, якщо не доведе наявність суттєвої конкуренції. Сам по собі такий підхід не є новим для антимонопольного права. Проте ключове значення має питання визначення географічних меж ринку.

Для паливного сектору саме географічні межі часто визначають результат усього аналізу. Конкурентне середовище може кардинально відрізнятися залежно від того, чи розглядається ринок на рівні держави, області, району, громади або навіть окремого транспортного коридору. У нинішніх умовах невелика регіональна мережа АЗС може тимчасово отримати частку понад 35% в окремій громаді виключно через те, що інші оператори припинили роботу внаслідок бойових дій, окупації або руйнування інфраструктури. При цьому така компанія не матиме жодної ринкової влади у загальнонаціональному масштабі.

Саме тому відсутність чітких критеріїв визначення географічних меж ринку створює ризик того, що ознаки домінування формуватимуться штучно, а малий та середній бізнес опинятиметься під додатковим регуляторним тиском.

«Частка ринку не завжди є показником ринкової влади. У воєнних умовах вона часто є наслідком руйнування інфраструктури, зміни логістики або фізичної відсутності конкурентів у конкретному регіоні. Саме тому підхід до визначення географічних меж ринку має бути максимально прозорим та прогнозованим», – наголошують експерти АПЕБ.

Не менш важливим є питання колективного домінування. Проєкт Методики передбачає можливість визнання декількох суб’єктів господарювання такими, що займають колективне домінуюче становище, якщо їхня сукупна частка перевищує встановлені пороги. Для паливного ринку це може створити неоднозначні наслідки. Ринок характеризується високою залежністю від імпорту, сезонних коливань попиту, державного регулювання, логістичних обмежень та безпекових факторів. У результаті незалежні оператори, які не координують свої дії та не мають спільної ринкової стратегії, можуть формально потрапляти під критерії колективного домінування лише через особливості структури ринку в окремому регіоні.

Окремої уваги заслуговує впровадження складніших економічних інструментів аналізу, зокрема індексу Герфіндаля-Гіршмана (HHI), оцінки концентрації ринку, динаміки ринкових часток та рівня конкуренції. Такі підходи є стандартною практикою у країнах Європейського Союзу та США. Проте в українських умовах вони потребують адаптації до факторів воєнної економіки.

Сьогодні концентрація ринку часто є наслідком об’єктивних обставин: руйнування інфраструктури, скорочення кількості працюючих операторів, нестабільності імпортних поставок або зміни логістичних маршрутів. Відтак високі показники концентрації не завжди свідчать про антиконкурентну поведінку.

«Воєнна економіка змінює класичні правила конкурентного аналізу. Якщо не враховувати фактор війни, існує ризик отримати математично правильний, але економічно хибний результат. Регуляторні рішення повинні базуватися не лише на цифрах, а й на розумінні реальних причин змін, які відбуваються на ринку», – зазначають в Асоціації.

Суттєві питання також викликає підхід до оцінки адміністративних бар’єрів. Паливно-енергетичний сектор уже сьогодні належить до найбільш зарегульованих галузей української економіки. Ліцензування, сертифікація, митні процедури, контроль обігу підакцизної продукції, екологічні вимоги та численні перевірки створюють значне адміністративне навантаження на бізнес.

При цьому найбільш вразливими залишаються саме малі та середні оператори, які не мають фінансових та кадрових ресурсів великих вертикально інтегрованих компаній. Існує ризик, що надмірна зарегульованість, створена самою державою, надалі може використовуватися як один із критеріїв оцінки ринкової влади окремих учасників ринку.

Не менш дискусійним є підхід до оцінки вертикальної інтеграції. Для українського паливного сектору наявність власної логістики, резервних потужностей зі зберігання або стабільних каналів імпорту сьогодні часто є не конкурентною перевагою, а необхідною умовою забезпечення безперебійного постачання пального. Особливо це стосується регіонів, які регулярно зазнають атак на енергетичну та паливну інфраструктуру.

Тому важливо, щоб інвестиції в логістичну стійкість та безпеку постачання не сприймалися автоматично як ознака потенційного домінування на ринку.

Зрештою, проєкт Методики порушує значно ширше питання: яким чином держава повинна забезпечувати баланс між захистом конкуренції та підтримкою стійкості критично важливих ринків під час війни.

Паливний сектор залишається однією з основ функціонування економіки, логістики, обороноздатності та життєдіяльності громад. Саме тому конкурентна політика має враховувати не лише класичні підходи антимонопольного права, а й безпрецедентні виклики, з якими сьогодні стикається український бізнес.

«Завдання конкурентної політики сьогодні полягає не лише у виявленні потенційних зловживань, а й у збереженні стійкості ринків, які забезпечують критичні потреби держави. Паливний ринок є одним із таких секторів. Нові правила повинні одночасно захищати конкуренцію та не створювати додаткових ризиків для добросовісних учасників ринку, особливо для малого та середнього бізнесу», – підкреслюють в Асоціації «Паливно-енергетичного бізнесу».

Саме тому АПЕБ виступає за доопрацювання проєкту Методики з урахуванням специфіки функціонування паливно-енергетичного сектору в умовах воєнного стану. Йдеться насамперед про необхідність чіткого визначення географічних меж ринку, врахування впливу воєнних факторів на структуру конкуренції, логістичні обмеження та скорочення кількості учасників ринку. Важливо, щоб тимчасова концентрація, спричинена війною, руйнуванням інфраструктури або вимушеним припиненням діяльності окремих операторів, не розглядалася автоматично як свідчення монопольного чи домінуючого становища.

У нинішніх умовах ефективне антимонопольне регулювання має не лише захищати конкуренцію, а й сприяти збереженню життєздатності ринків, від яких залежить енергетична та економічна стійкість України.