Російські атаки на автозаправні станції продовжуються, а їхня географія поступово розширюється вглиб країни. Ситуація погіршується фактично з кожним днем і набуває дедалі більш загрозливого характеру — йдеться вже не лише про пошкодження окремих об’єктів, а про втрату паливної інфраструктури цілими громадами та на окремих транспортних маршрутах.

Унаслідок чергової хвилі російських атак було знищено та пошкоджено низку АЗС на напрямку Харків — Полтава, зокрема паливну інфраструктуру в Чутовому. У ніч проти 25 липня під удар потрапили одразу чотири автозаправні комплекси в Полтавському районі. Станом на 27 липня масштаби руйнувань на цьому напрямку вже свідчать не про поодинокі атаки на окремі об’єкти, а про послідовне знищення паливної інфраструктури вздовж одного з важливих транспортних маршрутів. Ситуація погіршується з кожним днем, стає дедалі загрозливішою та може призвести до втрати доступу до пального в окремих громадах і на критично важливих автомобільних напрямках.

Ці події демонструють, наскільки швидко локальні руйнування можуть перетворитися на системну загрозу для паливозабезпечення окремих територій. Часу на зволікання вже немає: держава, місцева влада та учасники ринку мають терміново перейти до ухвалення комплексного плану антикризових дій. Він повинен передбачати не лише реагування на вже завдані руйнування, а й завчасно підготовлений «план Б» на випадок подальшого поширення атак на інші регіони та ключові транспортні коридори України.

Пального достатньо, але доступ до нього стає вразливішим

Наразі немає підстав говорити про загальнонаціональний дефіцит пального. Імпортні поставки тривають, ринок забезпечений ресурсом, а оператори перебудовують маршрути та перерозподіляють обсяги між регіонами.

Однак наявність пального в країні не гарантує його фізичної доступності в кожній громаді. Якщо на певній території або вздовж важливого маршруту знищені всі АЗС, пальне може бути на терміналах і складах, але люди, перевізники, екстрені служби та підприємства не матимуть можливості оперативно його отримати.

Саме тому головним ризиком є не лише загальний дефіцит, а виникнення локальних «паливних пустель» — територій, на яких стаціонарна паливна інфраструктура знищена, пошкоджена або працює з істотними обмеженнями.

Для населення це означає необхідність долати десятки кілометрів до найближчої АЗС. Для громад — ускладнення роботи швидкої допомоги, рятувальників, комунальної техніки, евакуаційного транспорту та генераторів. Для бізнесу — зростання вартості перевезень, порушення графіків постачання і додаткові операційні витрати.

Тому вже зараз необхідно готувати сценарій, за якого атаки на паливну інфраструктуру можуть поширюватися на інші регіони.

Що необхідно зробити терміново

1. Створити загальнонаціональний план безперервного паливозабезпечення

Україні потрібен не набір ситуативних рішень після кожної атаки, а заздалегідь підготовлений план дій для різних сценаріїв: від пошкодження однієї АЗС до втрати всієї паливної інфраструктури громади або окремого транспортного коридору.

На рівні кожної області необхідно визначити:

• альтернативні способи забезпечення громад пальним;
• потреби екстрених, медичних, комунальних та евакуаційних служб;
• порядок пріоритетного відпуску пального в кризовій ситуації;
• можливості оперативного перерозподілу ресурсу між громадами;
• резервне обладнання та майданчики для тимчасового відпуску пального;
• відповідальних за координацію між ОВА, громадами, операторами й контролюючими органами.

Такі плани мають бути напрацьовані заздалегідь і регулярно оновлюватися. Операційні деталі, маршрути та місця зберігання ресурсу при цьому не повинні бути публічними.

2. Законодавчо врегулювати роботу пересувних АЗС

Пересувні та модульні заправні рішення можуть забезпечити мінімальне паливопостачання в період між знищенням стаціонарної АЗС та її відновленням. Однак сьогодні чинне законодавство не передбачає повністю визначеного механізму їх оперативного використання для роздрібної реалізації пального.

Ми вважаємо за необхідне внести зміни до Закону України №3817-IX, які дозволять чинним ліцензованим операторам:

• реєструвати пересувну АЗС як резервний засіб паливозабезпечення;
• використовувати її як додатковий об’єкт до чинної ліцензії;
• змінювати місце роботи за повідомним принципом;
• оперативно вводити її в експлуатацію після знищення або пошкодження стаціонарної АЗС.

Такий механізм має зберігати фіскальний контроль, акцизний облік, підтвердження походження та якості пального, застосування РРО, а також вимоги пожежної, техногенної й екологічної безпеки.

Пересувна АЗС не є заміною стаціонарної мережі. Це резервний інструмент, який дозволяє громаді не залишитися без пального на час відновлення основної інфраструктури.

3. Негайно скасувати авансові внески для пошкоджених і непрацюючих АЗС

Стягнення авансових внесків із підприємств за об’єкти, які зруйновані, пошкоджені внаслідок російських атак або фактично не здійснюють господарської діяльності, є неприпустимим. Бізнес не може сплачувати податок із діяльності, якої фізично немає. Така практика додатково позбавляє підприємства ресурсів, необхідних для відновлення об’єктів і збереження паливного забезпечення громад. Сплата авансових внесків за пошкоджені та непрацюючі АЗС має бути негайно скасована.

4. Запровадити спеціальні умови для відновлення паливної інфраструктури

Для високоризикових територій необхідно передбачити:

• прискорені дозвільні процедури без зниження вимог безпеки;
• пільгове фінансування відновлення АЗС і придбання резервного обладнання;
• компенсацію частини витрат на інженерний захист;
• можливість бронювання працівників, необхідних для безпечної та безперервної роботи;
• механізми компенсації вартості пошкодженого або знищеного майна;
• адресні стимули для операторів, які продовжують забезпечувати пальним прифронтові громади.

Збереження АЗС у таких регіонах — це питання не лише комерційної доцільності, а й підтримання життєдіяльності територій.

Страхування воєнних ризиків: потрібна участь трьох сторін

Одним із ключових елементів відновлення паливної інфраструктури має стати доступне страхування воєнних ризиків.

Однак створити повноцінний страховий продукт лише в межах взаємодії паливних компаній і страховиків практично неможливо. Масштаб потенційних збитків, повторюваність атак і концентрація ризику в окремих регіонах перевищують можливості звичайного комерційного страхування.

Тому необхідна тристороння модель співпраці:

Паливний бізнес має надавати об’єктивні дані про об’єкти й ризики, впроваджувати погоджені заходи безпеки, інженерного захисту та аварійного реагування, а також брати участь у формуванні географічно диверсифікованого страхового портфеля.

Страхові компанії мають розробити єдині підходи до оцінювання ризиків, страхових тарифів і врегулювання збитків, сформувати страховий пул та залучити можливості українського й міжнародного перестрахування.

Держава має забезпечити нормативну основу, часткове гарантування або перестрахування катастрофічного рівня збитків, підтримку страхових премій для підприємств у високоризикових регіонах, а також участь у фінансуванні заходів захисту.

У цій моделі держава не замінює страховий ринок і не бере на себе всі ризики. Її завдання — покрити ту частину воєнного ризику, яку приватний ринок об’єктивно не може прийняти самостійно.

Без такої участі страхування або залишатиметься недоступним за ціною, або не покриватиме території, де воно найбільше потрібне. А без страхового захисту бізнесу складно ухвалювати рішення про повторне інвестування в об’єкти, які вже були знищені та можуть знову опинитися під ударом.

Готуватися потрібно до найскладнішого сценарію

Сьогодні пальне в Україні є, а ринок продовжує працювати. Проте руйнування всіх АЗС на окремих маршрутах показує: наявність ресурсу сама по собі не гарантує доступності пального для населення, бізнесу та критичних служб.

Саме зараз необхідно створити резервну систему, яка дозволить:

• оперативно замінювати знищені АЗС пересувними рішеннями;
• зберігати паливопостачання громад і критичних служб;
• швидко відновлювати пошкоджену інфраструктуру;
• зменшувати фінансові ризики для операторів;
• не допустити переростання локальних проблем у системну паливну кризу.

Наше завдання — не чекати, доки критична ситуація виникне в наступному регіоні, а вже зараз підготувати правові, фінансові й операційні інструменти, які забезпечать паливну стійкість України за будь-якого сценарію.