Україна продовжує системний рух до гармонізації національного законодавства із правом Європейського Союзу, і одним із найбільш масштабних напрямів цієї трансформації є впровадження європейського законодавства у сфері хімічної безпеки. Йдеться насамперед про імплементацію Регламенту (ЄС) № 1907/2006 Європейського Парламенту та Ради від 18 грудня 2006 року щодо реєстрації, оцінки, авторизації та обмеження хімічних речовин (REACH), а також Регламенту (ЄС) № 1272/2008 Європейського Парламенту та Ради від 16 грудня 2008 року щодо класифікації, маркування та пакування речовин і сумішей (CLP). Саме ці два документи сьогодні фактично формують основу європейської моделі контролю за обігом хімічної продукції та визначають правила роботи для виробників, імпортерів, дистриб’юторів і логістичних операторів у ЄС.
Асоціація паливно-енергетичного бізнесу підтримує стратегічний курс України на євроінтеграцію та гармонізацію законодавства із європейськими підходами. Для паливного сектору питання безпечного обігу продукції, захисту здоров’я населення, контролю за небезпечними речовинами та екологічної відповідальності є невід’ємною частиною розвитку ринку. Водночас практична імплементація Регламентів REACH та CLP в українських умовах потребує не механічного копіювання європейських моделей, а створення адаптованого механізму впровадження, який враховуватиме структуру української економіки, наслідки воєнного стану та реальний стан паливної інфраструктури.
Сьогодні це питання виходить далеко за межі вузького технічного регулювання. Паливно-енергетичний сектор забезпечує функціонування критичної інфраструктури держави, стабільність логістики, роботу аграрного сектору, промисловості, медичних закладів, громадського транспорту та систем оборони. Саме тому будь-які зміни у сфері регулювання обігу нафтопродуктів мають оцінюватися не лише через призму формальної відповідності європейському праву, але й через вплив на безперервність постачання пального та економічну стійкість ринку.
Створена у 2019 році Асоціація паливно-енергетичного бізнесу об’єднує представників усіх ключових сегментів ринку – мережеві та незалежні автозаправні станції, трейдерів, імпортерів і виробників пального, постачальників мастил та індустріальних олив, а також логістичні компанії, які забезпечують функціонування повного ланцюга постачання паливної продукції в Україні. Саме тому Асоціація сьогодні бачить не лише окремі регуляторні зміни, а повний вплив майбутньої імплементації REACH та CLP на весь supply chain – від імпорту та зберігання до транспортування та кінцевої реалізації продукції.
Експерти компаній-членів Асоціації проаналізували положення Технічного регламенту класифікації небезпечності, маркування та пакування хімічної продукції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 травня 2024 року № 539, який був розроблений на основі положень Регламентів REACH та CLP. Вже сьогодні можна констатувати, що запропонована модель імплементації створює значні ризики для функціонування ринку нафтопродуктів, особливо з урахуванням строків введення документа в дію. Навіть попри те, що Уряд вже був змушений перенести окремі строки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2025 року № 1598 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10 травня 2024 р. № 539 і від 23 липня 2024 р. № 847», значна частина ринку об’єктивно не готова до повного виконання всіх вимог у запропоновані терміни.
Проблематика полягає не лише у необхідності оновлення етикетування чи підготовки паспортів безпеки (SDS). REACH фактично встановлює принцип «no data – no market», закріплений статтями 5 та 6 Регламенту, відповідно до якого речовина не може бути введена в обіг без попередньої реєстрації. При цьому обов’язок реєстрації виникає вже при обсягах у 1 тонну речовини на рік на одного імпортера або виробника. Зі збільшенням тоннажу суттєво ускладнюються і вимоги до досьє: після 10 тонн на рік обов’язковою стає оцінка хімічної безпеки (Chemical Safety Assessment), а після 100 тонн – підготовка повного Chemical Safety Report відповідно до додатків VI–X Регламенту REACH.
Для паливного сектору ситуація ускладнюється тим, що основні нафтопродукти – бензин, дизельне паливо, LPG, базові оливи – належать до категорії так званих UVCB-речовин (Unknown or Variable composition, Complex reaction products or Biological materials), тобто речовин зі змінним або складним складом. Реєстрація таких речовин є найбільш дорогою та технічно складною. У Європейському Союзі для цього десятиліттями формувалися консорціуми, механізми data-sharing, спільні реєстрації та процедури read-across, які дозволяють компаніям використовувати вже наявні токсикологічні та екологічні дані. Український бізнес наразі не має доступу до аналогічної інфраструктури, а отже весь тягар доказування безпечності продукції фактично покладається на окремих операторів ринку.
Практика Європейського Союзу свідчить, що підготовка одного REACH-досьє може коштувати від 20 до 150 тисяч євро залежно від складності речовини та тоннажу. Додатково компанії сплачують administrative fees до European Chemicals Agency, які можуть перевищувати 30 тисяч євро для великих обсягів. Ще одним суттєвим елементом є придбання так званого letter of access – права на використання вже сформованих реєстраційних даних. У ЄС вартість такого доступу часто становить від 5 до 50 тисяч євро лише для однієї речовини. У випадку паливного сектору мова йде не про одну речовину, а про десятки компонентів, присадок, стабілізаторів та сумішей, що автоматично створює кратне збільшення фінансового навантаження.
Окремо необхідно враховувати вимоги Регламенту (ЄС) № 1272/2008 (CLP), який встановлює правила класифікації, маркування та повідомлення про небезпечні властивості речовин і сумішей. Для операторів паливного ринку це означає постійне оновлення SDS, необхідність проведення лабораторних досліджень, адаптацію внутрішньої документації, а також регулярний перегляд класифікації продукції у разі змін складу. Навіть незначна зміна формули пального або присадки може вимагати оновлення документації по всьому ланцюгу постачання.
При цьому регуляторний тиск поширюється не лише на виробників та імпортерів. Відповідно до статті 31 Регламенту REACH інформація про безпечність речовин повинна передаватися по всьому supply chain. Це означає, що будь-яка проблема на одному з етапів автоматично впливає на дистриб’юторів, логістичні компанії та роздрібний сегмент, включаючи автозаправні станції. У практичному вимірі це створює ризик ситуації, коли через відсутність необхідного досьє, затримку оновлення SDS або невчасне внесення інформації до реєстру може бути заблоковано обіг окремих видів пального.
Для України ці ризики мають особливо чутливий характер. Значна частина ринку представлена малими та середніми операторами – незалежними мережами АЗС, регіональними імпортерами, LPG-операторами, постачальниками мастил та логістичними компаніями. Саме ці компанії сьогодні забезпечують присутність паливної інфраструктури у багатьох регіонах, включаючи прифронтові території. В умовах воєнного стану бізнес вже працює під суттєвим фінансовим та операційним навантаженням – руйнування інфраструктури, проблеми логістики, кадровий дефіцит, високі страхові ризики, енергетичні обмеження. У цих умовах одночасне впровадження повного обсягу вимог REACH та CLP без адаптаційних механізмів може призвести до виходу частини операторів з ринку, його подальшої концентрації та виникнення ризиків для стабільності постачання пального.
Особливо важливо розуміти, що сам Європейський Союз впроваджував REACH поетапно протягом більш ніж десяти років із використанням перехідних періодів, механізмів спільної реєстрації та інституційної підтримки бізнесу з боку European Chemicals Agency. Україна ж наразі наближається до моделі фактично одночасного застосування значного обсягу вимог без створення аналогічної інфраструктури та без врахування обмежень, пов’язаних із воєнним станом.
Саме тому Асоціація паливно-енергетичного бізнесу виступає за модель поетапної та адаптованої імплементації. Йдеться не про відмову від європейських стандартів, а про створення працюючої моделі їх застосування в українських реаліях. На думку Асоціації, необхідним є запровадження перехідного періоду тривалістю не менше 5–7 років із диференціацією вимог залежно від тоннажу, масштабу бізнесу та ролі учасника у ланцюгу постачання. Окремо потребують врегулювання питання UVCB-речовин, можливість використання read-across, автоматичного визнання окремих реєстраційних даних ЄС, а також створення механізмів data-sharing для уникнення дублювання витрат.
Не менш важливим є створення спеціального адаптаційного режиму для малого та середнього бізнесу, включаючи спрощені процедури, відтермінування окремих вимог, мораторій на штрафні санкції на етапі запуску інформаційних систем, а також окремі умови для підприємств у прифронтових регіонах та на територіях активних бойових дій.
Євроінтеграція – це не лише формальне перенесення європейських норм у національне законодавство. Це насамперед створення системи, яка реально працює, забезпечує безпеку та одночасно зберігає економічну стійкість держави. І саме тому сьогодні надзвичайно важливо, щоб бізнес, який щоденно забезпечує функціонування критичної інфраструктури країни, був повноцінним учасником формування моделі імплементації REACH та CLP в Україні.
